Рухливі ігри на уроках фізичної культури - 2 Листопада 2011 - Віртуал. кабінет фіз. культури та ЗВ


Головна | | Мій профіль | Вихід   Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
  Неділя, 12.21.2014, 3:45 PM
Меню сайту
Категорії розділу
Нормативно-правові документи [2]
Навчальні програми [0]
Календарні плани [0]
Розробки уроків [0]
Контрольні та тестові роботи [0]
Бібліотека [2]
Олімпіади, конкурси [0]
Міні-чат
200
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 13
Статистика

Онлайн всього: 0
Гостей: 0
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Листопад » 2 » Рухливі ігри на уроках фізичної культури
11:25 PM
Рухливі ігри на уроках фізичної культури
(З власного досвіду)

Рухливі ігри на уроках фізичної культури
Доповідь вчителя фізкультури СЗШ І-ІІст. С.Житники
Здоров'я дитини — багатство країни. Сенс своєї професійної діяльності вбачаю, насамперед, у сприянні вихованню фізично загартованого та морально здорового молодого покоління.
Від моїх знань, досвіду, навичок залежить найбільша цінність—здоров'я дітей. Тому вважаю, що урок фізкультури має найсприятливіший вплив на фізичну та розумову працездатність, громадську активність учнів.
Жодного уроку фізкультури без вправ на поставу — це незмінне правило кожного мого уроку. Адже дуже важливою є профілактична роль фізичних вправ у період росту організму, а також попередження порушень постави і деформації хребта в дітей шкільного віку.
Для розв'язання педагогічних завдань на уроках фізкультури віддаю пріоритет ігровим методам навчання та виховання, хоча, звичайно, використовую й інші методи, засоби та прийоми навчання. Проте гра — це шлях до душі дитини.
Гра завжди має два виміри: тепе¬рішній і майбутній. З одного боку, вона дарує радість, знімає стрес, викликає позитивні емоції. З іншого — гра завжди спрямована в майбутнє, оскільки в ній моделюються життєві ситуації, вміння, здібності та якості, необхідні особистості для виконання соціальних, професійних і творчих функцій, а також для загартовування підростаючого організму. Найголовніше в грі те, що вона є чи не єдиним видом діяльності, спрямованим на розвиток не окремих здібностей, а здібності до творчості загалом.
У триступеневій мотивації гри — «Хочу! Треба! Можу!» — полягає її основний вплив на особистість, секрет самовиховання. Майстерність проведення рухливих ігор із освітньою й виховною метою є важливою складовою професійної підготовки вчителя. Складові гри (зміст, форма, методичні особливос¬ті) виявляють її як один із важливих засобів фізичного виховання. Гру на уроці використовую для розв'язання стратегічних завдань фізичної культури — всебічного гармонійного розвитку учнів, їх підготовки до праці та захисту Вітчизни. Особливості моєї методики проведення ігор на уроках фізкультури полягає у забезпеченні взаємозв'язку між іграми та іншими вправами уроку. Для цього беру до уваги основні завдання даного уроку, його зміст, послідовність, а також системність проходження навчального матеріалу в серіях уроків по чвертях, умови проведення уроків.
З допомогою ігор виховуються фізичні якості, важливі для кращого оволодіння і засвоєння учнями певного навчального матеріалу. Граючись, дитина розвивається, у неї формуються умовні рефлекси в тісному взаємозв'язку першої і другої сигнальної систем, при постійній взаємодії з навко¬лишнім середовищем і вирішальному впливі виховання як організовувального педагогічного процесу.
Ігровий метод — це не тільки рухливі та спортивні ігри. Я застосовую особливості гри в різних фізичних вправах. Тоді вправи, зберігаючи свою суть, отримують ігрове забарв¬лення і приваблюють учнів емоційністю, доступністю, рівнобічним і змагальним характером, допомагають краще оволодіти даною вправою, елементами вивчення технічних прийомів і тактичних дій, а також сприяють вихованню фізичних, мораль¬них вольових якостей. Виконують учні такі вправи з повною мобілізацією рухливих здібностей.
В усіх групових іграх основне завдання — знайти спосіб співпраці та взаємодії на шляху до спільної мети, діяти в рамках установлених норм і правил. Неважко помітити, наскільки важливі ці якості — організованість, самодисципліна, творча ініціатива — для людини нинішнього й особливо майбутнього дня.
Учителеві слід пам'ятати про важливість методу демонстрування. А метод розповіді має бути емоційний, простий , зрозумілий. Деякі вправи слід виконувати з речитативами, рухи інколи порівнювати з рухами тварин («...стрибайте, як зайчата,жабенята...»). Тоді учні молодших класів краще сприймають і виконують такі вправи. І особливо важливо, щоб вправи і рухи учні виконували правильно, адже відомо — перевчити важче, ніж навчити.
І у вихованні, і в навчанні все складається з дрібниць. А молодші школярі — це чисті аркуші паперу, на яких заборонено робити помилки. Коли класний керівник 2-го класу, у якому я вела фізкультуру, провела анкетування, то на запитання, який їм предмет найбільше подобається, всі учні відповіли, що фізкультура. Отже, я таки змогла знайти підхід до дітей і зацікавити їх своїм предметом. Тепер вони в 4-му класі й мені радісно бачити, що моя праця приносить результати — всі учні приходять у спортивному одязі, їхні очі горять за¬доволенням від занять фізкультурою.
Особливе місце в процесі навчання фізичним вправам займають рухливі ігри. В мене в 4-му класі навчається одна дівчинка, яка із 2-го класу на кожному уроці запитує: «А ми будемо гратися в «Білих ведмедів»?». Через повагу до мене вона виконує і біг, і зарядку, але чекає тільки на цю гру. Навіть такий приклад свідчить про те, на¬скільки для дітей важливі рухливі ігри.
Усі рухові дії в молодших класах можна навчити ігровим методом. Адже існують рухливі ігри на увагу, для шикування, для вивчення поворотів, бігу, ходьби, стрибків, ловіння м'яча тощо. Потрібно використовувати народні, козацькі ігри для вивчення нашої культури. На кожному уроці в початкових класах я завжди проводжу не менш ніж 1—2 рухливі гри. Звичайно, щоб вони справді мали пізнавальне значення та виховний вплив для розвитку рухових і моральних якостей, дуже важливо чітко пояснити правила гри й уважно керувати грою, слідкуючи за тим, щоб учні чесно дотримувалися правил. Якщо вчитель часто проводить ігри, то він уже підсвідомо відчуває, коли потрібно завершити гру чи яку команду підтримати, якого учня обрати ведучим тощо. У грі існує багато виховних моментів, які вчитель може використати і для навчання, і для виховання учнів. А найголовніше — в іграх пізнаєш дитину, бо тут вона безпосередньо виявляє всі негативні й позитивні сторони свого характеру та виховання.
Роботу в початковій школі можна алегорично порівняти з підготовкою ділянки, розпушуванням грунту — аж до тієї миті, коли цей ґрунт уже готовий прийняти насіння. А зерно можна починати «засівати» в 5-му класі. Благодатна пора! Все, що вчитель вкладає, — проросте гарними схода¬ми; якщо є взаєморозуміння, то буде100% віддача. Адже п'ятикласники всі рухові дії сприймають безпосередньо: крос, гімнастику, спортивні ігри. Дитячий організм бурхливо росте й потребує багато руху. Це час, чудовий для закладання основ техніки спортивних ігор. Я люблю працювати в середніх класах. Хоч тут і галасу багато, але після проведення уроків є відчуття величезного задоволення – не треба нікого змушувати виконувати завдання, діти виконують усе, що я пропоную на уроці фізкультури. Проте слід пам’ятати, що на цьому етапі важливо не «перегнути палку», щоб навантаження не перевищувало можливості дітей. Також у цьому віці дуже вразлива психіка. Педагогічний такт і педагогічна майстерність дасть вчителю змогу знайти правильний підхід до учнів цього віку. Взагалі, на уроках фізкультури з 1-го по 11-й клас, учнів треба якомога частіше хвалити. Адже кожна дитина має свої рекорди. Вчора учень виконав стрибок на 1,30 м, а сьогодні — вже на 1,35 м. Уважний учитель обов'язково це відмітить, і хай учень не може виконати стрибок найкраще, але він матиме власний рекорд. Такі виховні моменти дуже важливі. І ще раз повторюю, для того, щоб бачити всіх учнів, треба вести їх із 1-го класу.
У середній школі розпочинаємо вивчати техніку гри в баскетбол. Чудова гра і гандбол, але баскетбол у школах популярніший. У деяких посібниках із фізкультури читала про те, що спортивні ігри не бажано проводити на уроках фізкультури. Діти дуже збуджуються, з'ясовують стосунки, що жодної користі не приносить — лише негативні емоції. Я не згодна з такими твердженнями. Зі свого педагогічного досвіду можу сказати одне — хоч би які помилки зробили діти, у цьому винні дорослі: вдома — батьки, у школі — вчителі. Хороший учитель не той, який дає завдання, а потім виправляє помилки. Хороший учитель той, який знає наперед, які помилки зроблять його учні, і вестиме урок так, щоб вони цих помилок не допустили. І урок, і гра на уроці — це педагогічний процес, яким, керує вчитель. Для того, щоб гра була витримана в педагогічних рамках, щоб не було бійок, з'ясування відносин, незадоволення тощо, треба:
• по-перше, навчити дітей основам техніки гри, основним технічним прийомам і навичкам даної гри;
• по-друге, навчити дітей правилам гри, а також слідкувати, щоб діти чітко їх дотримувалися;
• по-третє, забезпечити досвідчене, грамотне, чесне суддівство зі сторони вчителя чи учня-судді, вміле керівництво за ходом уроку чи гри.
Ось тоді й учні, й учитель будуть задоволені уроком.
Для того щоб учні краще і швидше оволоділи навичками спортивних ігор, зокрема, баскетболом, я знайшла методику використання в початкових класах.
У 1-му класі дуже важливо навчити правильно ловити м'яч. Особливу увагу треба звертати на положення рук і пальців при ловінні м'яча. Під час гри, зокрема й спортивної, у майбутньому, учні, по-перше, не губитимуть м'яч, по-друге, попереджуватимуть травми. Бо найбільше травм кисті й пальців у баскетболі саме від неправильної техніки ловіння м'яча.
Діти цього віку можуть освоїти передачу м'яча двома руками знизу, з-за голови й ударом об підлогу. Також можна навчати техніці переміщень приставним кроком, зупинці кроком. Для цього я використовую гру «Слухай сигнал», що виробляє в учнів увагу.
Крім того, на засвоєння учням можна давати певні завдання. У 1-х класах — біг приставними кроками, зупинка кроком. Ця вправа універсальна, бо, даючи складніші завдання, пов'язані з технікою переміщень, зупинками, відкритим і закритим поворотами, її можна використовувати включно до 8-го класу.
Для кращого засвоєння вправ із м'ячами, звичайно, бажано, щоб кожен учень на уроці мав окремий м'яч, або хоча б один на двох. У такому разі можна сподіватися на швидше отримання результатів навчання. Для засвоєння навичок передачі та ловіння м'яча я використовую ігри «М'яч сусіду», «Гонка м'ячів по колу», «М'яч капітану». Також я придумала власну гру «Штандер-вандер» на той випадок, якщо для класу є лише один м'яч. У цій грі використовую кидки м'яча вгору, кидки на дальність і ловіння м'яча. Педагогічне значення гри полягає у тому, що, крім закріплення навичок вправ із м'ячами, гра розвиває швидкість, швидкість реакції, кмітливість, увагу, а також почуття відповідальності.
Ця гра сюжетна, тому для дітей вона цікава та доступна. Зміст гри такий Ведучий із м'ячем — посередині, діти стоять навколо на відстані 2—3 м. Спершу ведучий каже слова: «Штандер-вандер» і називає ім'я учня, якому він хоче передати м'яч, а потім підкидає м'яч якомога вище вгору. Всі діти біжать урізнобіч, а учень, ім'я якого назвав ведучий, ловить м'яч і каже: «Стій!». Гравці мають зупинитися там, де їх застала ця команда. Гравець із м'ячем кидає м'ячем по тому учневі, який стоїть найближче до нього. Якщо м'яч доторкається до учня, він отримує штрафний бал і право підкидати м'яч угору, тобто продовжувати гру.
Правила гри:
• якщо по гравцеві кидали м'ячем і він упіймав його, то має право кидати м'яч по іншому гравцеві;
• гравець, який кидав м'яч і не попав в учня, отримує штрафний бал;
• якщо гравець отримує 3 штрафні бали, то вважається, що він програв у цій грі;
• виграють діти, які під час гри не отримали жодного штрафного бала.
Засвоївши правила гри, діти із задоволенням грають у неї в позаурочний час . У 2-му класі можна вводити естафети. Розпочинати варто з гри «М’яч капітану». В цій грі є два варіанти – гра в колі та гра в колоні по одному. Спочатку учні мають засвоїти гру в колоні по одному на місці, а потім підключати вправи для лінійної естафети з бігом, стрибками, передачею м’яча. Взагалі, в молодших класах дуже важливо дотримуватися принципу поступовості й доступності. Разом із цією грою ввожу гру «Передача м'яча в колоні над головою», комбіную її з лінійною естафетою та бігом. Вважаю, що деякі вчителі фізкультури роблять помилку, даючи це завдання в естафеті учням, які ще не володіють технікою ведення м'яча. Як правило, учні виконують ведення м'яча неправильно, тому потім вчителю доводиться витрачати більше часу, щоб їх перевчити (основна помилка учнів—вони б'ють рукою по м'ячу, а не штовхають його). Як наслідок — під час гри учні не можуть достатньо володіти м'ячем, тому втрачають контроль над ним або порушують правила. Отже, в естафеті в 2-му класі цей елемент бажано не вводити.
Окрім лінійних, можна проводити зустрічні естафети з передачею і ловінням м'яча. Для зустрічних естафет я ввожу такі правила:
•м'яч команди передають упродовж певного проміжку часу (наприклад, 30 с), а судді (3 учні) рахують, яка команда зробила більше передач;
•яка команда під час передач меншу кількість разів втратила м'яч тощо.
Педагогічне значення цієї гри важливе своїми міжпредметними зв'язками з математикою. Під час проведення естафет завжди звертаю увагу дітей на культуру поведінки під час гри. Звичайно, там, де змагання, —там шум і галас. Повністю емоції не можна і не треба ліквідовувати, тому я застосовую такий прийом: гравці команди, які «вболівають», мають право робити рухи руками, ногами, але не кричати. Інколи за «неспортивну» поведінку знімаю команді бали. Адже і на уроці, і на змаганні слід пам'ятати про те, що, насамперед, це педагогічний процес, під час якого вчитель має розв'язувати і освітні, і виховні завдання.
Також у 2-му класі застосовую гру «Мисливці й качки», до того ж її різні варіанти.
Під час проведення змагань із рухливих ігор даю такий варіант гри. Впродовж певного проміжку часу (З— 4 хв) змагаються дві команди: скільки гравців однієї команда друга «виб'є» м'ячем, скільки команда отримає ви¬грашних балів. Для цієї гри важливо навчити дітей рухатися спиною вперед.
У кінці 2-го класу можна ознайомити учнів із грою «Не давай м'яча ве¬дучому». Але переважно вводжу цю гру в 3-му класі, коли діти вже навчилися добре і передавати, і, найголовніше, правильно ловити м'яч. У цій грі виховуються такі якості, як кмітливість, увага, швидкість координації руху, закріплюються навички передачі й ловіння м'яча, формується ігрове мислення. Цю гру я вважаю дуже важливою, бо в ній присутні елементи гри в баскетбол і гандбол. Також вона навчає дітей колективним діям, виконувати пас і елементи зі спортивних ігор. Адже такі навички потрібно формувати з початкових класів. У 3-му класі можна починати ознайомлення з елементами ведення м'яча, технікою виконання закритих і відкритих поворотів у баскетболі. Ці самі елементи можна включати в гру «Не давай м'яча ведучому».
Для того, щоб гра була цікавою і для попередження випадків травматизму, ввожу такі правила:
• м'яч тримати в руках не більш ніж 5 с;
•якщо м’яч вилетів за коло то ведучий може забрати м’яч, гравці до м’яча можуть зробити не більше ніж 2 кроки;
•отримавши передачу м’яча, його можна ударяти об підлогу тільки однією рукою;
•із м’ячем у руках можна виконувати закриті та відкриті повороти.
Такі правила близькі до правил гри в баскетбол. Під час гри «Не давай м'яча ведучому», можна вводити не одного ведучого, а кількох, навчати учнів правильно забирати й перехвачувати м'яч. Ця гра є основною й підготовчою для оволодіння й вивчення м'яча елементів гри в баскетбол.
Для домашніх завдань та закріплення навичок ведення м'яча пропоную гру «Я знаю п'ять назв...». її суть полягає в тому, що діти під час ведення м'яча по черзі, одночасно мають такі слова: «Я знаю п'ять імен дівчат (і перелічувати, якщо не помиляються, продовжують)», «Я знаю п'ять імен хлопців (квітів, міст тощо)». Якщо гравець помилився чи збився, не назвавши імені, право ведення м'яча переходить до іншого учня.
Окрім того, що я є вчитель фізкультури, маю ще й класне керівництво. Тому на батьківських зборах у кінці 3-ї чверті продовжу показові виступи своїх спортсменів-п'ятикласників. Моєю особливо гордістю є демонстрування дітьми навичок гри в баскетбол. Саме тому, що в початкових класах я застосовую методику рухливих ігор, мої діти вже у 5-му класі навчилися грати в баскетбол. У 5—8-х класах учні також полюбляють рухливі ігри, і з задоволенням у них граються.
Ми вчителі, ми хазяїни свого уроку і від нас багато залежить : чи урок цікавий, чи урок принесе користь, чи принесе урок задоволення учням.
В нашій школі майже половина дітей за станом здоров’я віднесена до спеціальної медичної групи, але як тільки на уроці справа доходить до рухливих ігор – абсолютно нікого неможливо зупинити. З одного боку це радує, а з другого насторожує…
Рух – це здоров’я ! Тож вперед і сміливіше!
Категорія: Бібліотека | Переглядів: 5702 | Додав: Ольга | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email:
Код *:

  
Пошук
Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Друзі сайту
 


Copyright MyCorp © 2014Безкоштовний хостинг uCoz